Вітаємо на сайті Брицької сільської ради

Коротка історична довідка

На півдорозі і між Вахнівкою і Білою, за 22 км на північний захід від районного центру Липовця, вздовж річки Вільшанки розкинулося с. Брицьке. Люди тут жили здавна, про що свідчать залишки поселення черняхівської культури ІІІ-ІУ ст. н.е. на південно-західній околиці. Але спустошливі навали кочівників не давали змоги розквітнути мирному життю, поки на захист його не стали козаки. Старожили розповідають, що року Божого 1584-го (а може й іншого) поселився тут серед розкішної природи багатий реєстровий козак польської Речі Посполитої на прізвище Брицький. Як вода, спливали літа і хутір розростався. Вже давно не стало козака, та поселення отримало ім'я свого першого жителя. Літ200тому це вже було велике село з гарними вишневими садками.Колись заболочені береги з вільховимизарослямизайняли селянські городи. Лише назва річки Вільшанки нагадувала про природу старовини. Село зростало і з'являлися нові кутки: Лагустівка, Кацалапівка, Причепівка, Садиби, Березівка (обсаджена березами вулиця). Землю, яка в давнину належала отцю Івану, назвали Полівкою, яка належала багачуУльяну -Ульянівкою, а де проживав пан Баранов - Барановщиною. А все це разом-Брицьке, козацьке село.Вивчення давніх документів дозволило знайти прототип легендарного козака Речі Посполитої в одному з представників роду Боржецьких. який походив із с.Боречин Любельського повіту. Близько 1731 року Францішек Боржецький, казначей Львівський (1724), староста Жидачівський. (1730) і стольник Львівський (1732) вигідно женився на Маріанні Поцей, власниці неозорих земель Прилуцького ключа. У ті часи, як пише історик, шляхта "об'єднувала надвірну козацьку міліцію і водила її на розбої до містечок і сіл". У судових анналах збереглася справа за один такий напад нашого героя від15 липня 1733 року. "Той Боржецький був то муж значний, - мовить Красицький, - заслуги його і приклади відкрили йому дорогу до найвищих відзнак, але смерть тому перешкодила". З 1743 по 1780 роки володарем цих земель став син Ф.Боржецького Олександр Мацей, староста перемишльський і должанський, підстолий коронний, кавалер орденів Св. Станіслава і Орла Білого. Він прославився як великий будівничий, в тому числі у 1763 році в молодому селі на Вільшанці з'явилася церква. Як пише давній автор про Олександра: "належав він до ряду численних на той час маніяків, які постійно мали трон на думці "(що давало привід для жартів над ним). А ось інша його забаганка привела до виникнення біля Брицького села Конюшівки, яке стоїть на місці кінного заводу, адже магнат був великим знавцем і любителем коней. У1795 році там уже жило 118 мешканців чоловічої і 106 - жіночої статі. Пізніше навколишні буйноцвіти використовувалися як "пасовищні місця Уланського його світлості герцога Нассауського полку". В кінці ХУIII століття, коли край відійшов від попьської Речі Посполитої до Росії, там відоме нам прізвище переклали як "Бедржицький", а тому і родове село Б(о)р жецьке стало Брицьким. Його набув поміщик Гойжевський, а потім й інші. На 1828 рік у Брицькому поміщика Обуховського уже числилося 157 дворів, а в Конюшівці поміщика Трежецького- 27. Через чверть століття бричанські поміщики мали у своїй власності: Моргуліс - 254, Гостинський - 166, Туревич - 218 ревізьких душ . Після   селянської   реформи   їх   значилось:   у В.Л.Моргульця - 255, Е.Барановського - 219, Ф.Біневського - 170. В той час у Конюшівці проживало190 мешканців, а маєток був розділений між О Гойжевським, К.Бржозовською і Г.Малиновською. У 80-х роках в Конюшівці нараховувалося190мешканців, а в Брицькому- 1889. Поміщик Леонтій Рогозінський тут завів3водяних і один вітряний млин. Двадцяте століття села зустріли в розпалі капіталістичного розвитку.На 1900рік у 393 дворах Брицького жило 2136 чол., які господарювали на 3367 десятинах землі. Близько половини її належали поміщикам Л.В.Рогозінському, Т.Ц. і В.В.Моргульцям. Тодішня соціальна сфера складалася, з церкви, часовні, церковно - приходської школи, школи грамоти, вже згаданих 4-х млинів, 2-х кузень і пожежної частини з 5 діжок та іншого інвентаря.У Конюшівці в81дворі мешкало305жителів. Із 510 десятин землі 141-а належала поміщикам Г.О.Гайжевському, Й.Ф.Мушинському, К.К.Тишкевичу і Б.Н.Гарлінському - предку матері відомого українського письменника Василя Земляка. В  селі були школа грамоти, вітряний млин і пожежна частина з 2-хдіжок та ін. Внаслідок столипінської реформи і дальшого розшарування селян в околицях з'явилися численні хутори: Мрищуків, Кравчуків, Осадчого, Зозулі, Лещенко, Тарасюка, Кузьмича, Музичка, Мазурів, Ковальського, Шевченків. У середині 20-х років в 620 дворах с.Брицького проживало 2493 чол., а а 121-му дворі с.Конюшівки-465. Революційні події 1917 року і українські визвольні змагання принесли великі суспільні потрясіння. У Брицькому траплялися повстання проти Радянської влади, чимало селян воювало з загонах гетьмана Скоропадського і регулярних силах УНР. Після їх поразки в околицях ще довго діяла так звана "банда Осадчого", через село проходила знаменита отаманша Маруся; під провід якої вступали і бричани. Під час колективізації сільчани-демонстративно відмовлялися від засіву цукрового буряка, а коли Сталін засудив "очманіння від успіхів", вони кинулися розбирати звезене -в колгоспи майно. Та вночі приїхали чекісти і заставили все повернути, колективізація продовжувалася. У1930році в Брицьке прибув трактор "Фордзон", першим трактористом якого став Антін Антощук. Напередодні голодомору 600 із 768 господарств Брицького об'єднувалися у колгоспи "Комунар" та ім.Горького.Продовольчі бригади у страшному1933році вигребли все і настільки познущалися над людьми, що довелося втрутитися самому голові Раднаркому України Власу Чубарю. Жителі були доведені до людоїдства і більша половина села вимерла. Ця страшна трагедія висвітлена і в широко відомих на Заході "Документах про совєтське народовбивство", де наводяться наступні свідченняСтепана Федорівського: "У селі Брицькім, Липовецького району, Вінницької | області, залишилось на весну 1933 року кількадесять людей із 4000. Одних вивезенодо Сибіру, інші вимерли. Село і навколо поля позаростали бур'янами. Пізніше Совєтська влада заселила його людьми з інших околиць." Та страждання на цьому не закінчилися. Встигло виїхати звідси подружжя Вацеків, чим зберегло для української літератури майбутнього письменника. А ось їх родичі Мушинські з Конюшівки у 1937 році були репресовані. Їх долю розділили бричани Є А.Бойчук, Г.С.Врублівський, К.Т. і П.Т.Зозуля, Т.Ю.Довбощук, В.Ф.Лясковський, П.О.Мрищук, У.І.Танасюк, В.М. і М.В.Шевчуки, М.Л.Шмигель, С.Т.Шикер, КС. і П.С.Ямпільські. В Брицькому розвалили церкву св Параскеви, а в 1939 році на липневому пленумі райкому партії зажадали знесення 5 хуторів, які ще залишилися із колишніх8-ми.Не обминуло благодатних берегів Вільшанки воєнне лихоліття. 21 липня1941 року в Конюшівку, а потім і в Брицьке вступили фашисти. Там стали діяти комуністичні підпільні групи під керівництвом Й.Чижевського і Г.Лютюка. В Брицькому виникла також організація ОУН. Було вбито заступника старости і створена така обстановка, що зрадники боялися зривати листівки. Вороги лютували, 40 юнаків і дівчат відправили на фашистську каторгу, розстріляли всіх місцевих євреїв. Запеклі бої за визволення Брицького і розпочалися у січні 1944-го. Село кілька разів переходило з рук в руки. Фашисти стратили 43 захоплених ними тут на Різдво Христове військовопопонених. Лише 13 березня воїни 183 стрілецької дивізії 38 армії' принесли довгожданне визволення. У братській могилі в центрі Брицького спить вічним сном 724 солдати(з них 650 -невідомі). В Конюшівці відомі лише 17 визволителів із великої групи похованих в братській могилі. Разом з усім народом громили ворога жителі двох сіл. Одному зних - розвіднику О.Й.Янковському-було вручено три ордени Слави, що прирівнюється до звання Героя Радянського Союзу.У рідні домівки з фронту не повернулися 149 бричан і 20 конюшівчан. Були розстріляні фашистами, загинули під час бойових дій або підірвались на мінах 19 мирних жителів. У переможному 1945 році в 510 дворах сіл проживало лише 1532 мешканці. І донині у знівеченій землі час "від часу саперам доводиться знешкоджувати смертоносні "гостинці" минулої війни  Поступово налагоджувалося мирне життя. Бричани дружно взялися за відбудову господарства місцевого колгоспу "Червоний промінь" (з 1951 року-ім.Горького, з 1959 - ім.Ульянова, з 1992 - КСП "Промінь", ПСП Фортуна»). За ним було закріплено 4432 га землі, тут виходила багатотиражка "Колгоспні вісті". Та безперспективність їхнього буття обернулася масовим виїздом молоді і на початок 70-х років на території сільради залишилось лише 1240 чоловік. Було відмовлено у створенні власного господарства жителям Конюшівки, що привело до занепаду села. Сьогодні у його 40 дворах проживає лише 52 мешканці, а в 345 дворах  Брицького - 634. З ентузіазмом зустріли вони відновлення незалежності України. Ще в травні 1990-го у Брицькому В.В.Турбовцем було піднято перший синьо-жовтий прапор на Липовеччині. Володимир Турбовець першим підняв синьо-жовтий прапор біля райвиконкому (грудень 1990 року)